Купимо золоті ювелірні вироби і прикраси

Історія ювелірних прикрас так само стара, як і історія людства. Не можна точно сказати, коли людина почала носити їх, доповнюючи ними натільні малюнки. Тільки-но з'явившись, прикраси стали знаками, що виділяли вождя племені, жерця чи шамана.

З розвитком суспільства змінювалася і роль прикрас. Вони виконували не лише декоративну функцію, виступали в ролі оберега, знака влади, а й ставали зримими символами симпатій, почуттів.

Відомо також, що прикраси не тільки вказували на певне соціальне становище, а й демонстрували суспільно-вікові відмінності. Так, наприклад, по їхній формі і кількості можна було визначити чи досягла дівчина шлюбного віку, засватана вона чи ні, чи перебуває жінка у шлюбі, чи є в сім'ї діти, скільки їх. У зв'язку з цим хочеться згадати збережену до сих пір традицію дарувати жінкам кільця на народження дочки і сережок – на народження сина.

Вважається, що у своїй первісній функції кільце було розмежувальним і розпізнавальним атрибутом, ознакою влади, а не прикрасою, яку людина носила в якості свідоцтва положення в суспільстві і для проставляння свого можновладного клейма на речах, які йому належали.

Тому найдавніша форма кільця – печатка. Її виготовляли або повністю з металу з врізним малюнком на щитку, або з просвердленого різьбленого каменю (інталії), нанизаного на дротинку-обід.

Пізніше з'явився новий вид кільця – обручка. За наявності цього кільця (кілець), можна було судити про те, перебуває людина в шлюбі чи ні. У всіх таких кілець, як правило, ідентична будова: шинка – ободок, який вдягають на палець, та щиток.

«Ювелірне мистецтво» або «біжутерія»

Спочатку треба визначитися з поняттями «bijouterie» («біжутерія») і «joailerie» («ювелірне мистецтво») – у французькій мові та аналогічними поняттями – у російському. Ці чіткі терміни, що склалися у французькій мові на початку XX століття, позначили коло понять, які в російській і досі «розмиті» і визначаються зовсім по-іншому. У Франції вони означають два чітко розмежованих виду діяльності, дві професії, для яких існують різні закони.

Bijouterie – це мистецтво виготовлення предметів із золота, срібла, платини, інших металів, призначених для прикраси, при цьому метали передають концепцію художника.

Joaillerie – мистецтво створення декоративного ефекту ювелірного виробу за рахунок ексклюзивного використання дорогоцінних каменів, тут дорогоцінний метал служить всього лише необхідною основою та оздобленням.

Ці два напрямки змішуються в різних «пропорціях», які мають на увазі художнє і ексклюзивне використання металу і дорогоцінного каменю в композиції ювелірного виробу. Французькі майстри, які займаються цим, називаються bijoutier-joailliers. Дуже важливо, щоб термінологію розуміли як фахівці, так і шанувальники моди, ювелірного дизайну, прикладних мистецтв.

На жаль, в російській мові слово «біжутерія» трактується як жіночі прикраси з недорогих, «неблагородних» каменів і металів, а також зі скла, кераміки, фарфору, тобто це речі масового фабричного або ремісничого виробництва.

А тим часом в XIX столітті дуже поширене тоді і у Франції, і в Росії слово «біжу» означало коштовність, чарівну штучку, нарешті, скарб. Важко сказати, коли сталася підміна значення і в нинішній мові слово «біжутерія» стало означати якусь вторинність, підробність. Оригінальну авторську роботу в Росії ніколи не назвуть біжутерією.

У XX столітті металева і скляна біжутерія виділилася в самостійну область художньої промисловості, яка стала виробляти недорогі модні доповнення до одягу. На відміну від ювелірних виробів, під якими розуміються в тому числі і великий перелік речей для оздоблення інтер'єру, і предмети православного культу, ювелірні прикраси мають особистісний характер – це те, що чоловіки і жінки носять на собі і при собі. Таким чином, в російській мові ювелір – майстер, який виготовляє художні вироби, предмети розкоші, ювелірні прикраси. Англійський філософ Т.Карлейль якось зауважив, що кравець це не просто людина, а щось на зразок божества. Ювелірів, наближених до імператорського двору, мабуть, також вважали особами винятковими, хоча їх робота на найвищих замовників була не тільки вигідною і почесною, але часом і дуже небезпечною.

У нашій культурі саме поняття «ювелір» з'явилося лише в XIX столітті. До цього художники-прикладники іменувалися золотих і срібних справ майстри і брілліантщіки. Сфери їх діяльності були різними: брілліантщік складав форму виробу, підбирав для нього каміння, робив восковий макет, а золотих справ майстри виконували в цілому його задум.

Сучасна ювелірна справа багато в чому змінилася. З'явилися нові технології роботи з дорогоцінними металами і камінням. Ювелірні вироби та прикраси нашого часу ні в чому не поступаються старовинним, а іноді і перевершують їх. Деяким видатним майстрам і компаніям вдалося створити справжні шедеври ювелірного мистецтва.